Кодекс державності у фокусі експертної дискусії: правова природа, соціальна функція та виклики кодифікації

В умовах повномасштабної війни та глибокої трансформації державних інституцій Україна постала перед необхідністю формування цілісної правової архітектури захисту державності та визначення системного статусу її захисників. Одним із ключових інструментів реалізації цієї мети став проєкт Кодексу України «Про захист державності, незалежності та статус захисників держави», який став предметом широкої фахової дискусії.

Експертне обговорення проєкту Кодексу державності, організоване Національною асоціацією лобістів України у Києві, об’єднало народних депутатів, провідних науковців, представників сектору безпеки, адвокатури, ветеранів та академічної спільноти. Дискусія засвідчила як стратегічну важливість кодифікації відповідної сфери, так і наявність концептуальних, правових і методологічних проблем, що потребують глибокого доопрацювання.

Модератором заходу виступила Інна Силантьєва, яка підкреслила важливість формування професійного середовища для обговорення стратегічних законодавчих ініціатив. Активну участь у дискусії взяли Голова Правління Національної асоціації лобістів України Олексій Шевчук, академік Василь Костицький, доктор юридичних наук Людмила Кожура, член Правління Асоціації Олександр Черних, професор Сергій Лисенко, а також інші представники наукової та експертної спільноти. До обговорення також долучилися представники провідних наукових і освітніх установ, зокрема Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міжрегіональної академії управління персоналом, Інституту правотворчості та науково-правових експертиз НАН України, а також представники Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Концептуальні суперечності та питання доцільності кодифікації

Однією з ключових тем обговорення стала функціональна доцільність та концептуальна завершеність запропонованого Кодексу. Народний депутат України Тарас Тарасенко висловив принципово критичну позицію щодо поточної редакції документа, наголосивши на його обмеженій прикладній ефективності.

“На рівні закону кодекс не дає відповіді на питання, що змінюється для конкретної людини. Тоді який сенс над ним працювати, якщо він нічого не змінює для конкретної людини” – зазначив Тарас Тарасенко.

Він також звернув увагу на методологічні недоліки підготовки проєкту, зазначивши, що «вони були просто поєднані механічно. Фактично, це було просто поєднання чотирьох різних регуляторних документів в один без жодного реального аналізу». Такий підхід, на його переконання, створює ризик внутрішньої неузгодженості норм і знижує системну цінність документа.

Додатковим аргументом на користь необхідності суттєвого перегляду документа стали експертні висновки академічної спільноти. Як зазначив народний депутат, «три університети дали негативні висновки на кодекс», що свідчить про наявність глибших структурних і концептуальних проблем.

Водночас Голова Правління Національної асоціації лобістів України Олексій Шевчук наголосив на стратегічному значенні самої ініціативи кодифікації.

Олексій Шевчук підкреслив: “З’явився документ, який сьогодні задіє безпосередньо всю правоохоронну систему, бо всередині правоохоронної системи велика кількість працівників інтегровані в збройні сили. Тобто, з’явився документ, який прямо, безпосередньо впливає на життя громадян з правоохоронної системи».

За його словами, сама ідея створення такого нормативного акта є надзвичайно важливою для формування системності правового регулювання: “Я вважаю, що це гарна ініціатива  об’єднати всі норми і нарешті прийняти певною мірою кодифікований документ, до якого можуть звернутися і люди, які зараз перебувають у Збройних силах, і які пройшли службу і є ветеранами”.

Шевчук також наголосив на довгостроковому значенні документа, зазначивши:

«Це фундаментальний документ, тому що повоєнна Україна буде мати велику кількість людей, які пройшли військову службу, які віддали шану державі, і треба почути їх думку». Водночас він визнав, що кодекс потребує доопрацювання, і він є як конкретним, так і декларативним.

Проблеми юридичної техніки та відповідності міжнародним стандартам

Окрему увагу учасники дискусії приділили питанням юридичної техніки та відповідності проєкту міжнародним стандартам. Як зазначила Наталія Камінська, серед ключових недоліків документа є «недостатнє врахування досвіду зарубіжних держав; також недостатньо враховано існуючу практику Європейського суду з прав людини і положення Європейської конвенції з прав людини». Вона також звернула увагу на проблеми термінологічної визначеності та необхідність запровадження гендерно-чутливого підходу: «була оптимально запропонована пропозиція, що у вступній частині, там де термінологія, викласти, що кодекс має гендерно-чутливий підхід до термінології цього проєкту нормативно-правового акту».

Водночас Камінська наголосила на стратегічному потенціалі кодифікації, підкресливши, що «це дуже велика справа, але треба ще багато працювати в цьому напрямі, щоб документ був досконалий і мав вигляд уніфікованого, концептуального акту, який має не тимчасовий характер, а мав би дію тривалу і ефективну».

Патерналістська модель та ризики декларативності правових норм

Доктор юридичних наук Людмила Кожура звернула увагу на концептуальні ризики, пов’язані з домінуванням компенсаційної логіки у проєкті документа. За її оцінкою, «проєкт, на жаль, значною мірою відтворює патерналістську модель. Такий підхід, на її переконання, є стратегічно ризикованим, оскільки «якщо ми залишаємо модель виключно компенсаційну – ми ризикуємо отримати кризу довіри до інституцій».

Вона також наголосила на невідповідності проєкту класичним стандартам кодифікації: «документ не відповідає класичним вимогам до кодифікованого акта. Натомість ми маємо рамковий, програмний документ із великою кількістю декларативних норм. Фактично – це концепція державної політики, а не кодифікаційний акт». Такий підхід, за її словами, може призвести до ускладнення правового регулювання: «замість спрощення правового поля ми отримаємо паралельне існування кількох нормативних масивів, колізії та розширене підзаконне регулювання».

Особливу увагу Кожура приділила юридичній природі декларативних норм, зазначивши, що «у документі широко використовуються моральні категорії – “вдячність”, “шанобливе ставлення”, “гідне життя”. Якщо не визначено критерії “гідного життя”, не встановлено стандартів, не передбачено процедури захисту, – то такі норми не створюють суб’єктивного права. І тоді ми маємо не юридичний механізм, а політичну декларацію. А декларація без механізму – це потенційне джерело розчарування».

Кодифікація як стратегічна необхідність: конституційний та системний вимір

Попри критичні оцінки, академік Василь Костицький підтримав саму ідею кодифікації, підкресливши її конституційне значення. «Я не можу підтримати тих, хто заперечує пропозицію кодифікації. Я підтримую потребу кодифікації і підготовки кодексу», – зазначив він.

Костицький також наголосив, що попри наявність декларативних елементів, документ містить і значну кількість конкретних норм: «я не можу погодитися з тим, що це декларативний документ. В ньому дуже багато абсолютно конкретних норм. Але він потребує доопрацювання». Він підкреслив важливість системного підходу до кодифікації, який має включати як інкорпорацію чинних норм, так і модернізацію правового поля.

Соціальна функція Кодексу та виклики практичної реалізації

Значну увагу було приділено соціальній функції Кодексу як інструменту забезпечення прав і гарантій захисників держави. Як наголосив Сергій Кучеренко, ефективна система соціального захисту є ключовою умовою збереження боєздатності держави:

 “Якщо ми не забезпечимо соціальні гарантії за ті подвиги військового, за ту перемогу, яку він сьогодні здобуває, то сподіватися, що в наших Збройних Силах залишаться найкращі з найкращих, не доводиться”.

Він також звернув увагу на застарілість чинної нормативної бази: «зараз є Закон України про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту – це закон від 1992 року. Багато його положень дещо застаріли». За його словами, ухвалення Кодексу потребуватиме комплексної модернізації законодавства: «ми розуміємо, що в разі ухвалення цього кодексу в такій редакції нам доведеться радикально змінювати законодавство про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Висновки та перспективи розвитку

Експертне обговорення продемонструвало, що проєкт Кодексу державності є важливою законодавчою ініціативою, спрямованою на формування нової моделі правового регулювання у сфері захисту державності та соціального забезпечення її захисників. Водночас наявна редакція документа потребує суттєвого концептуального, структурного та юридично-технічного доопрацювання.

Дискусія засвідчила наявність двох взаємодоповнюючих позицій: з одного боку, критичного усвідомлення недосконалості чинної редакції, а з іншого – стратегічного розуміння необхідності створення кодифікованого нормативного акта як основи правового регулювання поствоєнного суспільства.

Як підкреслив Олексій Шевчук: “Документ, який регулює повоєнне суспільство, має бути як перехідний етап для нашої країни, а його підготовка повинна відбуватися з урахуванням позицій усіх зацікавлених сторін”.

Таким чином, подальша робота над Кодексом має ґрунтуватися на широкому експертному діалозі, міждисциплінарному підході та врахуванні практичних потреб як держави, так і її захисників. Лише за таких умов кодифікація відповідної сфери зможе стати ефективним інструментом зміцнення державності, підвищення довіри до державних інституцій і формування стійкої правової системи повоєнної України.

Детальніше: ukrinform.ua