Лобіювання як інститут демократії: між політичними стереотипами та формуванням професійного ринку в Україні – дискусія з Народним депутатом України Олександром Федієнко
В Україні поступово формується нова професійна сфера – інститут лобіювання, який у розвинених демократіях є невід’ємною складовою процесу вироблення державної політики. Проте на національному рівні цей інститут досі перебуває на етапі становлення, а самий термін «лобіювання» залишається обтяженою історичними та правовими стереотипами.
Діалог між парламентом і професійною спільнотою
Регулярні зустрічі між представниками професійної спільноти лобістів та парламентаря мають фундаментне значення.
Під час зустрічі з Народним депутатом України Олександром Федієнко, що відбулась 06 березня 2026 року було проведено змістовну дискусію та обговорено формування нової правової культури взаємодії між парламентом, експертним середовищем та бізнесом.

Олександр Федієнко, як Народний депутат України, відомий системним підходом до нормотворчої діяльності та роботою над комплексними законодавчими рішеннями у сфері державного управління та цифрової політики.
Саме тому діяльність Вищої школи лобіювання сьогодні набуває значно ширшого значення, ніж просто освітня ініціатива. Фактично йдеться про експертну платформу для професійного діалогу між фахівцями з представництва інтересів, науковою спільнотою та народними депутатами України, метою якої є формування цивілізованого розуміння лобіювання як легітимного механізму участі громадянського суспільства та бізнесу у виробленні публічної політики.

Попри прийняття спеціального законодавства про лобіювання, значна частина парламентарів і досі демонструє обережність у використанні самого терміну. Причина цього тривала практика криміналізації будь-яких форм впливу на процес прийняття державних рішень, яка формувалася в українській правоохоронній та антикорупційній системі протягом десятиліть.
Фактично, за словами учасників дискусії, сьогодні склалася ситуація, коли саме слово «лобіювання» у парламентській комунікації може викликати настороженість, адже воно асоціюється не з представництвом інтересів, а з потенційними кримінально-правовими наслідками.
Водночас з точки зору політико-правової теорії інститут лобіювання є невід’ємною складовою представницької демократії.
Втім українська антикорупційна парадигма часто сприймає будь-який вплив на формування державної політики через призму потенційної корупції, що створює нормативну колізію між демократичною практикою та правоохоронним підходом.
Потреба у зміні правової парадигми
Учасники експертного діалогу сходяться в одному: формування цивілізованого ринку лобістських послуг в Україні потребує комплексних законодавчих змін.
Йдеться, зокрема, про:
- уточнення правового визначення лобіювання;
- усунення правових ризиків для парламентарів і посадових осіб;
- розроблення професійних стандартів та освітніх програм;
- запровадження реєстрів прозорості та етичних кодексів.
Не менш важливим є й інший аспект просвітницька робота з державними інституціями, передусім із правоохоронними та антикорупційними органами. Адже досі у значної частини чиновників зберігається спрощене уявлення, що лобіст – це особа, яка здійснює незаконний вплив на владу.
Насправді ж у демократичних країнах лобізм є інструментом підвищення якості державної політики, інвестиційної привабливості та економічної конкурентоспроможності.
Формування цивілізованого ринку представництва інтересів
В Україні фактично лише наразі формується повноцінний інститут публічного представництва інтересів, який у більшості демократичних держав є одним із механізмів збалансування політичних, економічних та суспільних інтересів.
Від того, наскільки швидко буде сформовано прозорі правила лобістської діяльності, професійні стандарти та освітню інфраструктуру, залежить не лише розвиток нової професії, але й якість самого законодавчого процесу.
Адже цивілізований лобізм – це не кулуарні домовленості, а інституційний механізм участі суспільства у формуванні державної політики, що базується на прозорості, професійності та відповідальності.







