Національна асоціація лобістів України публікує офіційне роз’яснення щодо відмінності між лобіюванням та адвокацією

У сучасних демократичних державах громадськість усе активніше намагається впливати на процеси державного управління. Це виявляється у прагненні формувати порядок денний, контролювати ухвалення рішень та домагатися захисту власних інтересів.

Найпоширенішими інструментами такого впливу є лобіювання та адвокація — діяльність, яка, попри спільну кінцеву мету, ґрунтується на різних підходах, механізмах і правових принципах.

Сутність лобіювання

Лобіювання — це систематична діяльність, спрямована на вплив на державні органи та посадових осіб з метою ухвалення, зміни або скасування конкретних рішень, нормативно-правових актів чи політик.

Особливість лобіювання у тому, що воно здійснюється, як правило, у формалізованій та професійній площині. Лобіст може представляти бізнес, галузеві асоціації, професійні об’єднання, а інколи — й громадські організації. Діяльність лобістів врегульована спеціальним законодавством та реєстром лобістів.

Головна характерна риса лобіювання — акцент на безпосередній роботі з посадовими особами: зустрічі, консультації, експертні обговорення, участь у комітетах чи слуханнях. У цьому сенсі лобіювання є інструментом впливу «зсередини», який працює через професійні мережі та формальні канали.

Приклад лобіювання

Уявімо ситуацію: на ринку медичних технологій працює потужна компанія, яка розробляє інноваційні біотехнологічні препарати, для прискорення виходу новітніх ліків на ринок, компанія прагне змін у чинному законодавстві, яке встановлює складні та затяжні процедури клінічних досліджень.

Для цього керівництво наймає групу професійних лобістів. Їхнє завдання — організувати цілеспрямовану взаємодію з урядовими структурами та профільним парламентським комітетом. Лобісти проводять низку зустрічей з депутатами, готують ґрунтовні довідки з аналізом міжнародного досвіду, демонструють можливі економічні вигоди та наголошують, що більш гнучке регулювання пришвидшить доступ пацієнтів до сучасних засобів лікування.

Окрім особистих консультацій, вони подають офіційні пропозиції до робочих груп, беруть участь у парламентських слуханнях і пропонують правки до проєкту закону. Уся їхня діяльність спрямована на те, щоб вплинути на законодавців через формальні механізми прийняття рішень.

Такий приклад яскраво показує, як лобіювання працює в межах встановлених державою процедур і зосереджується на взаємодії з політиками та посадовцями. На відміну від адвокації, що покликається на широку громадську підтримку та публічний тиск, лобіювання малює шлях впливу «зсередини» — через офіційні канали, експертні аргументи та професійні переговори.

Сутність адвокації

Адвокація охоплює спектр громадської активності, яка має на меті привернути увагу держави й суспільства до певної проблеми та домогтися її вирішення. Це може бути: інформування громадськості, кампанії у ЗМІ, публічні акції, петиції, освітні ініціативи, формування коаліцій та громадського тиску.

На відміну від лобіювання, адвокація спрямована на посилення громадської підтримки та формування суспільного запиту. Сила адвокації полягає у масовості, публічності та здатності змінювати ставлення й позиції широкого кола людей, що врешті впливає на рішення державних інституцій.

Приклад адвокації

Уявімо ініціативу, яку започаткувала мережа молодіжних екологічних спільнот, стурбованих тим, як швидко змінюється клімат і як мало держава реагує на його наслідки. Молодь об’єднується і запускає масштабну громадську кампанію, що охоплює різні форми публічної активності.

Активісти організовують вуличні походи та молодіжні мітинги, які привертають увагу місцевих жителів і медіа, також вони проводять серію інтерактивних лекцій у школах, університетах і громадських просторах, пояснюючи, чому кліматична криза стосується кожного та які зміни потрібні на державному рівні.

Ще одним напрямом їхньої роботи стає активна комунікація у соцмережах: створення відеороликів, інфографік, тематичних флешмобів і пояснювальних публікацій, які швидко поширюються серед молоді. Завдяки цьому кампанія набирає розголосу й залучає дедалі більше небайдужих громадян.

Основна мета активістів — сформувати потужний суспільний запит на екологічні реформи та змусити уряд звернути увагу на потребу у впровадженні «зелених» політик. Громадський тиск, що зростає через публічність цієї кампанії, поступово перетворює кліматичну тематику на один із пріоритетів державної політики.

Такий приклад добре демонструє, як адвокація працює через публічність, залучення суспільства та створення широкої підтримки змін.

Взаємодоповнюваність двох інструментів

Попри відмінності, лобіювання й адвокація не є взаємовиключними явищами та у багатьох випадках вони ефективні у поєднанні.

Громадська кампанія може створити потужний суспільний запит на зміни, а професійні лобісти — сформувати конкретні законодавчі пропозиції, донести їх до влади та забезпечити юридично коректне оформлення. Таким чином, адвокація забезпечує соціальну підтримку, а лобіювання — технічну реалізацію цієї підтримки у державних рішеннях.

Відмінність між лобіюванням і адвокацією

Основна відмінність між лобіюванням і адвокацією проявляється у способах та інструментах впливу. Лобістська діяльність спрямована на роботу безпосередньо з органами влади та використовує офіційні, чітко визначені механізми взаємодії. Натомість адвокація робить акцент на активному залученні суспільства, поширенні інформації та формуванні громадської підтримки. Завдяки цьому адвокаційні ініціативи функціонують у більш вільному полі й не обмежені такими суворими правовими рамками, як лобіювання, але окремі дії в її межах можуть мати юридичні наслідки, якщо вони суперечать чинним нормам, наприклад:

 1. Порушення правил проведення масових заходів, якщо мітинг чи демонстрація проводяться без повідомлення органів влади або супроводжуються заворушеннями.

2. Поширення неправдивої інформації або під час кампанії поширюються недостовірні факти, що шкодять репутації осіб або організацій.

3. Заклики до насильства чи протиправних дій. Адвокація залишається законною тільки тоді, коли не містить закликів до порушення закону.

4. Порушення правил фінансування. Якщо кампанія фінансується непрозоро, з незаконних джерел, або є прихована політична реклама, що не відповідає вимогам виборчого законодавства.

5. Створення перешкод для роботи органів влади або підприємств, наприклад блокування будівель або перекриття доріг без дозволу.

Звертаю увагу, що відповідальність настає не за саму адвокаційну кампанію, а за конкретні порушення, якщо вони мали місце.

Натомість, лобіювання в Україні є діяльністю, яка врегульована Законом України «Про лобіювання», а наявність правових норм робить цей процес більш прозорим та контрольованим: існуює реєстр лобістів, вимоги щодо звітності.

Національна асоціація лобістів України наддасть роз’яснення щодо правил взаємодії з посадовими особами та механізми запобігання зловживанням.

Саме тому лобіювання вважається більш впорядкованою та передбачуваною практикою на відміну від адвокації, оскільки працює в межах визначених правил і спирається на офіційні канали комунікації. Законодавче регулювання забезпечує публічність, підзвітність та довіру до процесу впливу на державні рішення.

З повагою, заступник голови правління НАЛУ, лобіст Ірина Шаповалова