Дезінформаційна інфільтрація: Як вона виникає і як їй протидіяти на практиці

Автор: Яна Цимбаленко,
Уповноважена з питань запобігання корупції Національної асоціації лобістів України.

У сучасних геополітичних конфліктах інформація давно перестала бути нейтральною. Маніпулятивні технології активно використовуються як інструменти впливу на громадську думку та формування суспільної поведінки. Через ЗМІ, соціальні мережі, месенджери та псевдоекспертні коментарі здійснюється цілеспрямований тиск на колективну свідомість, здатний змінити сприйняття подій, викликати страх, агресію чи апатію, спрямувати суспільство до заздалегідь визначених рішень та дій.

Маніпуляція діє не лише на рівні раціонального мислення, а й через емоції, підсвідомі патерни та вкорінені стереотипи. Саме тому дезінформація часто маскується під “альтернативну точку зору”, “особистий досвід” або “незалежний аналіз”, створюючи ілюзію вибору, а насправді нав’язуючи заздалегідь розроблений наратив.

Інформаційне середовище демократичних суспільств є особливо вразливим, оскільки свобода слова та право на самовираження є одними з їхніх основних цінностей. В умовах інформаційного перевантаження – коли аудиторія щодня стикається з величезними обсягами контенту – неправдива інформація легко змішується з достовірними джерелами. Ця динаміка ще більше посилюється логікою епохи “постправди”, в якій емоції та особисті переконання часто переважають над перевіреними фактами. Як наслідок, дезінформація перестає бути лише латентною загрозою і починає відчутно впливати на суспільні процеси, суспільну довіру до інституцій та загальну стабільність демократії.

Практичний підхід до аналізу дезінформації

Щоб зрозуміти, як дезінформація проникає в інформаційний простір і як їй можна ефективно протидіяти, необхідно поєднати кілька прикладних підходів.

Аналітичний підхід дає змогу виявити поширені маніпулятивні прийоми, такі як емоційно забарвлені заголовки, вирвані з контексту факти, апеляція до страху або конструювання образу “ворога”. Це дає змогу як аудиторії, так і фахівцям розпізнавати дезінформацію ще на етапі споживання контенту.

Порівняльний аналіз міжнародного та національного досвіду демонструє, що різні країни покладаються на різноманітний набір контрзаходів – від правового регулювання та політики модерації платформ до програм з медіаграмотності та громадської освіти. Таке порівняння допомагає визначити, які практики виявляються найбільш ефективними в конкретних політичних, соціальних і культурних умовах.

Погляд на інформаційне середовище як на систему дозволяє чіткіше зрозуміти ролі, які відіграють ключові актори, зокрема традиційні медіа, соціальні мережі, державні інституції, організації громадянського суспільства та самі користувачі. Дезінформація не існує ізольовано; вона поширюється через взаємодію цих акторів і часто посилюється алгоритмами цифрових платформ.

Використання прогностичного підходу дозволяє не лише виявити існуючі загрози, а й передбачити майбутні сценарії інформаційних атак. Це, в свою чергу, дає підстави для розробки практичних рекомендацій, спрямованих на посилення інформаційної стійкості суспільства та вдосконалення механізмів захисту від дезінформації.

Як інформація формує сприйняття та поведінку

У сучасному інформаційному середовищі публічна комунікація вже давно перестала бути простим обміном повідомленнями. Будь-яка форма інформації – від новин до постів у соціальних мережах – безпосередньо впливає на те, як люди сприймають реальність, а також на їхні емоції та поведінкові реакції. З розвитком цифрових технологій і віртуальних просторів цей вплив все частіше відбувається несвідомо, на рівні підсвідомих установок і психологічних тригерів.

У демократичних суспільствах, що переживають цифрову трансформацію, державна політика фактично стає формою безперервної комунікації. Вона функціонує не лише через офіційні заяви чи формальні рішення, а й через тонку взаємодію між свідомими діями індивідів та їхніми несвідомими реакціями. У цьому сенсі інформаційний вплив поширюється як на окремих громадян, так і на суспільство в цілому.

Державна політика нерозривно пов’язана з потребами та інтересами людей, а також з відповідальністю державних інституцій та громадянського суспільства. Комунікація, заснована на демократичних принципах, слугує важливим інструментом для розбудови довіри, зміцнення соціальних інститутів та переосмислення демократії в цифрову епоху. Водночас саме цей простір породжує нові вразливості, пов’язані з маніпулюванням інформацією.

Інформація відіграє центральну роль у формуванні знань, прогнозуванні соціальних тенденцій та структуруванні взаємодії між людьми та інституціями. Систематизовані дані про потреби, погляди, емоції, мотивації та поведінку громадян можуть слугувати потужним інструментом захисту демократичних цінностей або, навпаки, засобом маніпуляції. Так само інформація, пов’язана з традиціями, символами та культурними кодами, формує національну ідентичність та основні суспільні цінності, що робить її особливо чутливою до зовнішнього впливу.

Як дезінформація впливає на суспільство та демократичні процеси

Аналіз сучасного інформаційного простору показує, що комунікація все частіше використовується як інструмент управління. Значну роль у цьому відіграє медійна сфера, яка може не лише інформувати, а й цілеспрямовано формувати бажані наративи. Наслідком такого впливу є комунікативна криза – зниження довіри до традиційних ЗМІ та офіційних джерел інформації. У цій ситуації людина одночасно виступає як активним учасником інформаційного простору, так і його об’єктом.

Цифрові інструменти для поширення інформації зараз доступні майже кожному. Це створює ілюзію повної свободи самовираження, але водночас ускладнює ідентифікацію особистості в кіберпросторі. Інформаційне середовище стає складною соціальною системою, де свобода слова може використовуватися як прикриття для поширення дезінформації – особливо в демократичних контекстах.

За характером користувацького контенту інтернет можна умовно поділити на кілька сегментів: платформи знань, комерційні сервіси, соціальні медіа та соціальні мережі. Соціальні медіа та соціальні мережі, зокрема, стали основним середовищем для поширення дезінформації. Вони зручні для спілкування, але також відкриті для масового проникнення маніпулятивного, агресивного або морально шкідливого контенту.

На практиці дезінформація – це не лише відверта брехня. Вона може проявлятися у перекручуванні фактів, маніпулюванні контекстом, емоційному тиску або нав’язуванні надто спрощених і небезпечних пояснень складних процесів. Такий вплив поступово підриває довіру між людьми і підриває основи демократичної комунікації, часто з відкладеними, але довготривалими наслідками.

У рамках інформаційних протистоянь можна виділити “м’які” та “жорсткі” форми інформаційної війни. Перша оперує напівправдою, акцентами та емоційними інтерпретаціями, не вдаючись до прямої брехні. Друга відкрито підміняє реальність сфабрикованими наративами та активно їх просуває. Саме з цими жорсткими формами інформаційного впливу наразі стикається Україна.

Особливо небезпечним є контент антиконституційного характеру. До нього відносяться:

1. Матеріали, які прямо чи опосередковано загрожують національним інтересам, територіальній цілісності та демократичному ладу.
2. Свідоме викривлення реальних суспільно-політичних процесів та історичних подій.
3. Підміна понять, створення штучних міфів, просування ворожих наративів і цінностей.
4. Популістські маніпуляції та використання політичних штампів для дискредитації державних інституцій та посадових осіб.

Систематичне та цілеспрямоване поширення маніпулятивного та неправдивого контенту може мати серйозні соціальні наслідки – від підвищеної тривожності та суїцидальних тенденцій до соціальної дестабілізації та виправдання насильства.

Висновок

Дезінформація, інтегрована в повсякденний інформаційний простір, стала ефективним інструментом впливу на масову свідомість і поведінку громадян. Її поширення підриває довіру, послаблює демократичні інститути та створює довгострокові ризики для стабільності демократичних систем у глобальному масштабі.
Ефективна протидія цим загрозам вимагає системного підходу, що поєднує правові, організаційні, інформаційні та технологічні заходи. Посилення кібербезпеки, розвиток відповідальної комунікації та підвищення стійкості суспільства до маніпулятивного впливу є ключовими умовами збереження демократії в цифрову епоху.